Часто діти, їх батьки, працівники освітніх закладів зіштовхуються з проблемою неготовності або небажанням вчитися у дітей. Серед причин - недостатній рівень якості освіти, матеріальне забезпечення шкіл, виснаження вчителів, велике навантаження дітей тощо.
Якщо поглянути на внутрішні чинники мотивації дитини до дослідницької діяльності з точки зору внутрішньої психічної реальності дитини, теорія прив’язаності Дж. Боулбі досить точно пояснює такі проблеми.
Багато психологів пишуть про любов, наголошуючи, як, кого і коли треба любити. Навряд чи можна чітко визначити поради чи формулу любові – це був би занадто простий рецепт щастя. Більш безпечна і стала прив’язаність із важливою людиною – необхідний грунт для людської здатності любити.
Основною умовою розвитку дитини є безпечні і сталі стосунки з важливою особою (найчастіше - з мамою). Ці стосунки з точки зору психічного розвитку є віссю, навколо якої будується здатність заспокоюватися, відчувати задоволення, любити, мати силу витримувати агресію, невизначеність, злість і бажання проявляти ініціативу до власної діяльності.
Часто батьки чи вчителі прагнуть зробити все можливе, аби стимулювати зацікавленість дитини в навчанні. Насправді в дитини зі сталою безпечною прив’язаністю потреби в цьому немає. Натомість спрямовувати зусилля потрібно на побудову сталих, безпечних, довірливих стосунків.
- Умова розвитку немовляти – хороші стосунки. Прив’язаність - це одна з якостей стосунків, яка генетично закладена і є умовою виживання немовляти. Ознакою позитивної прив’язаності є те, що дитина швидко заспокоюється при появі мами.
- Довіра – як те, що дає відчуття безпеки, спокою, наповненості, – розвивається у стосунках.
- Стосунки з мамою як із важливою особою – це основа для всіх подальших стосунків.
- Безпечна прив’язаність – це умова пізнавальної і цілеспрямованої діяльності дитини. Бажання вчитись і працювати спирається на хороші стосунки з мамою чи важливою особою.
- Кожна людина має ієрархію прив’язаностей, різну прив’язаність із важливими людьми і відповідно пов’язані моделі поведінки та відчуттів. Тобто дитина не однаково поводиться з мамою, бабусею, що доглядає її, і з тіткою, яку рідко бачить, – це нормальна поведінка.
- Система прив’язаності дитини включає дві тенденції: прагнення до нового і пошук материнського захисту в разі небезпеки. Система прив’язаності активується у випадку страху розлуки з матір’ю, втрати підтримки і захисту. У небезпечній чи тривожній ситуації дитина шукатиме материнського захисту і підтримки, але не буде досліджувати нове чи цікавитися навчанням.
Для розвитку хороших стосунків із дитиною батькам потрібно вчитися розуміти потреби дитини і допомагати їх задовольняти чи справлятися з розчаруванням і злістю від неспроможності це зробити. Наприклад, замість маніпулювати дитиною за допомогою іграшок чи мультиків спробуйте зрозуміти причини потреб дитини і зв'язок цих потреб зі стосунками.
Не менш важливими є хороші стосунки батьків. Їх тривога (як результат відчуття провини чи безсилля) за наявності проблем психологічної природи у дітей впливає на можливість змінюватися і відстежувати власні почуття, думки і поведінку, а отже - керувати своїм життям і відчувати впевненість. Чим більша тривога, тим складніше чутливо ставитися до власних потреб і потреб дітей.
Прив'язаність змінюється протягом життя з новим досвідом хороших тривалих стосунків чи психотерапії.
Матеріал підготувала Олена Коляда, психолог, дитячий психолог Smart Medical Center