Вигорання — це коли нічого не хочеться та / або не можеться. На перший погляд вигорання настає через те, що роботи забагато. Насправді не все так однозначно: графік, монотонність, дедлайни, відсутність помітних результатів переважують над задоволенням.
Можливо, щоденні обов’язки — на роботі чи вдома — перенавантажують вас емоційно. Як наслідок — втома, виснаження, пригніченість, безсоння, тривожність, зниження рівня уваги і здатності концентруватися, головний біль, втрата апетиту, дратівливість.
Як пережити емоційне вигорання?
- Якщо ваша робота пов’язана з постійним емоційним навантаженням і ви не плануєте її змінювати, зверніться до психолога або спеціальних груп підтримки. Потребувати підтримки — цілком нормально.
- Шукайте причину стресу і не бійтесь обговорювати це з керівництвом або колегами. Разом можна знайти нові рішення або перерозподілити обов’язки.
- Зосередьтесь на перевагах щоденних обов'язків. Якщо протягом дня помічаєте стрес, коротко занотуйте ці моменти для себе.
- Робіть невеликі перерви протягом дня. Перемикайтесь не на соцмережі, а на свіже повітря, малювання, письмо.
- Залишайте роботу на роботі — вдома вимикайте пошту й робочі чати або не встановлюйте їх взагалі.
Дотримуйтесь правил емоційної гігієни:
- Мийте руки водою після неприємної розмови та перш ніж іти з роботи
- Напишіть на аркуші паперу все, що вас турбує, якщо трапилась якась прикра ситуація
- Перш ніж зайти в дім, прогуляйтесь 10-15 хвилин в тиші наодинці з думками
Коментар практичного психолога Олени Коляди
Вперше термін «вигорання» запропонував Фроуденберг у 1974 р. для опису деморалізації, розчарування і крайньої втоми, що спостерігалося у співробітників психіатричних лікарень.
Американські дослідники Маслач і Джексон систематизували опис синдрому емоційного вигоряння у 1986 р. до трьох груп переживань:
- Емоційне виснаження — переживання спустошеності й безсилля
- Деперсоналізація — дегуманізація стосунків з іншими людьми (прояви черствості, безсердечність, цинізму або грубощів)
- Редукція особистих досягнень — зниження власних досягнень, втрата змісту і бажання докладати особисті зусилля на робочому місці
Високий та середній рівень вигорання характерний для осіб з «соціальних» або комунікативних професій, що визначається переважанням під час праці міжперсонального спілкування та характеризується:
- високою насиченістю робочого дня спілкуванням з іншими людьми;
- великою кількістю різних за змістом і емоційним навантаженням ділових контактів;
- високою відповідальністю за ділове спілкування;
- певною залежністю від ділового спілкування;
- необхідністю розуміти індивідуальні особливості співрозмовника, їх вимоги та очікування;
- частими зазіханнями на неформальні дружні стосунки при вирішенні проблем клієнтів;
- конфліктними напруженими ситуаціями спілкування, викликані недовірою, незгодою, що також проявляються у відмові від спілкування чи взаємодії.
Синдром емоційного вигоряння є одним числа феноменів особистісної деформації. Вигоряння розвивається у тих, хто за родом діяльності має багато спілкуватися з людьми та коли від якості цієї комунікації залежить результат діяльності (моральний та матеріальний). Особливо часто синдром вигоряння розвивається у представників «допомагальних» професій, особливо у тих, хто працює у неприбутковому секторі: педагоги та викладачі, медсестри й лікарі, соціальні працівники і працівники телефону довіри.
Якщо говорити про шляхи подолання вигоряння, то я б радила спробувати кожному вибудувати особистий план на кілька років, щоб бачити його у зібраному вигляді і, звіряючись з ним, можна було повернутися до власного шляху та спостерігати, як можна оптимізувати рух вперед.
До тактичних засобів подолання стресу я б віднесла заняття прикладним хобі, відпочинок (активний чи пасивний): масаж, спорт, рукоділля, заняття чи споглядання предметів мистецтва, тощо.
При підготовці використано матеріали Водопьянова Н.Е., Старченкова Е.С. Синдром выгорания: диагностика и профилактика. 2-е изд. – Спб.: Питер, 2008.